В житті ми більшість речей аж ніяк не мусимо. Ми можемо! Відчуття примусу ― морального чи фізичного ― не лише не комфортне з точки зору психологічної, але й не прийнятне з огляду на саму природу Божого життя.
Бог не примушує нас. Справжні стосунки з Богом виникають тоді, коли нас спонукає свобідна внутрішня мотивація. Коли чуємо тихе запрошення йти за Христом і служити Йому. Відважуся сказати більше ― це може відбуватися тоді, коли нам від Бога нічого не потрібно. Просто якийсь незбагненний внутрішній голос запрошує нас і ми довіряємося йому, чуємо його присутність і не можемо відмовитись. Дуже типологічне під цим оглядом покликання до чернецтва. Перебуваючи на Афоні, один мій приятель сказав мені після трапези: «Знаєш, хто отой монах, що миє посуд? У минулому це відомий фізик зі світовим іменем». У повітрі, ніби зависло питання: Що ж ним керувало? Для чого він тепер миє посуд, якщо він мав на рахунку мільйони? Добре питання, щоб розмірковувати…
Релігійність назагал і духовне життя зокрема, що не базується на свободі, остаточно стане мімікрією, імітацією віри. Вибір постійно стоїть перед дверима серця. І це не у якихось вибраних людей, а в кожного. Існує лише два шляхи руху ― до Бога і від Нього. «Бог із дияволом борються, а поле битви ― серця людей», ― сказав літературний геній. Чи здатен я чути, що Він хоче, а, можливо, не чую і чути не хочу, бо сам живу у полоні того, що хочу я!
Коли я обираю добро, правду, смирення, святість, то наближаюся до світла. І це аж ніяк не означає, що якщо я їх не оберу, то рано чи пізно буду покараний Богом. Думаю ні! Бог ― це сутність, що не послуговується принципом зведення рахунків, не втішається нашими помилками, не бажає морально домінувати над нами. Він повсякчас нас любить. Це доволі непросто збагнути! Втеча від Нього відбувається тоді, коли ми самі обираємо шкідливі речі. Шкодимо самі собі! Ні, не Йому, а власне собі, бо гріх і є найбільшою деструкцією. На жаль, ми не завжди добачаємо цілісної картини наших гріховних виборів протягом житті. Не зауважуємо болючої трагедії дрібних і великих переступів. Не можемо збагнути, як руйнуємо себе, шкодимо іншим і через особисте мікрозло ведемо світ до загибелі.
Невластива релігійність наштовхує нас на думку, що це Бог карає людину. І справді на первісних етапах релігійного досвіду людство мислило категоріями «помсти Бога» за порушення заповідей. Але мовчання Ісуса у преторії перед обличчям внутрішньої боротьби Пилата звіщатиме нам про щось цілком інше!
Свобода у Христі апелює до пізнання. Духовний вибір здійснюється лише на фоні відкриття правдивої реальності. Неможливо здійснювати вибір добра, якщо ми його не пізнали. Не існує справжнього морального добра чи зла без усвідомлення його таким! Релігійність, як набір механічних зовнішніх практик без пізнання Бога ніколи не приведуть нас до таких важливих незримих стосунків із Богом!
Зло діє під знаком несвободи! Сили темряви завжди не бажають відкривати своїх справжніх намірів. Не показують усієї трагічної панорами зла. Темрява не терпить світла пізнання. Так, князь зла теж запрошує до вибору, але лише у свій бік. Безальтернативно! Він користується цілком іншими середниками. Його улюбленим засобом є насилля, страх і поневолення, у яких немає і не може бути любові Бога.
Щоденно Бог промовляє до нас! Бажає щось сказати. Хоче нам добра. Запрошує до стосунків із ним. Навіть тоді, коли трапляються складні або й трагічні моменти у житті зазвичай ми так рідко розуміємо, що це Бог спілкується з нами через свій хірургічний скальпель, щоби оздоровити нас. У ті періоди, коли нас пронизує біль, ми, здебільшого стаємо ніби паралізовані. А тим часом, Бог через лабіринти страждань бажає відкрити нам таїнство своєї любові.
Псалом 22
«Господь ― мій пастир: Нічого мені не забракне. На зелених пасовищах він дає мені лежати; веде мене до тихих вод. Він відживляє душу мою, веде мене по стежках правди заради імени свого. Навіть коли піду я долиною темряви, ― я не боюся зла, бо ти є зі мною. Жезл твій й посох твій ― вони підтримують мене. Ти приготував трапезу для мене перед противниками моїми; ти голову мою помазав миром, чаша моя переповнена вщерть. Доброта і милість будуть супроводити мене усі дні життя мого, і я житиму у домі Господнім по віки віків».
